Концепція Роберта Веббера про три історичні періоди євангельського руху ХХ-го століття

Для осмислення місця церкви, що з’являється, у контексті західного протестантизму корисно звернути увагу на концепцію Роберта Веббера (Webber, The Younger Evangelicals: Facing the Challenges of the New World. Grand Rapids:Baker Books, 2002.) про три історичні періоди євангельського руху ХХ-го століття: традиційний євангельський рух (1950-1975 рр), прагматичний євангельський рух (1975-2000 рр.), молодий євангельський рух (починаючи з 2000 р.).
Згідно з Веббером, традиційний євангельський рух характеризувався трактування християнства насамперед як раціонального світогляду, зверненням до фундаменталістської апологетики, намаганням поєднати християнство і патріотизм. Церкви цього періоду, як правило, розташовувалися в сільській місцевості, розвивали пасторсько-центричну модель церковного керівництва, більшість програм (наприклад, для молоді) були церковно-орієнтовані. Недільна школа, в першу чергу, носила інформаційний характер, а поклоніння відбувалося в традиційному та стриманому стилі.
Євангелізаційна діяльність, як правило, здійснювалася в масових формах (наприклад, крусейди), а соціальна активність зосереджувалася на таких політичних питаннях, як аборти і гомосексуалізм.
Прагматичний євангельський рух вбачав у християнстві ефективну відповідь на актуальні життєві потреби, таким чином, його апологетика, як правило, наголошувала на досвіді та особистій вірі як засобах здобуття сенсу життя. Рух прагнув бути культурно-чутливим, відкритим до ринкових (market-driven) підходів до росту церкви, мав тенденцію до розвитку моделі приміських мега-церков. У лідерстві рух, як правило, дотримувався підходу делегування повноважень, а церковні програми зосереджувалися на євангелизмі. У недільних школах домінувала тенденція до формування вікових груп і груп за потребами, поклоніння набувало більш сучасних форм. Євангелізаційна стратегія полягала у залученні людей в церковні служіння, які розроблялися з метою відповідати на запити шукачів (seeker-sensitive services), а соціальні заходи спрямовувалися на підтримку потребуючих груп (розлучені, наркомани і т.д.).
Молодий євангельський рух ґрунтується на розумінні християнства як участі в спільноті віри покликаних Богом людей. Його апологетика, тому, як правило, підкреслює ролі спільноти і втілення. Замість ідеї про поєднання християнства з патріотизмом і прагнення бути чутливим до шукачів, молодший євангельський рух, як правило, підкреслює місійний характер церкви, прагнучи залишатися контр-культурною спільнотою. Рух орієнтується на заснування малих церков, часто в міських умовах, з командо-орієнтованим керівництвом і програмами, що підкреслюють важливість малих груп з вивчення Біблії, соціальної діяльність, а також міжособистісної участі в існуючих організаціях. Їх підхід до освіти полягає в намаганні створювати групи з людей різного віку, а поклоніння здійснюється у стилі, що поєднує давні і майбутні практики (ancient/future) - спроба інтегрувати в житті громади Слово і тіло, минуле і сьогодення, розум і почуття. Євангелизм і соціальна діяльності орієнтовані на співтовариства та спрямовані на спокуту/відновлення окремих осіб, сімей, районів і міст.

До дня матері

Дорогі читачі.

Трохи із запізненням (як і все, що ми робимо для матерів) залишаю на блозі декілька поетичних творів, присвячених матері.

Зі святом Вас, найдорожчі!

Найдорожча — мамина сльоза

Є на світі золото і срібло.
Тільки хто і що б там не казав,
А для мене слів тут не потрібно:
Найдорожча — мамина сльоза.

Мамина сльоза — калини цвіт.
Мамина сльоза — то цілий світ.
Мамина сльоза — лиш придивись:
В ній журба і радість обнялись.

Світить в душу, як зоря вечірня,
Наче вогник ранньої роси,
Щоб сумління не затьмив нічим я,
Не блукав отак, як блудний син.

Кожен день, що у шалених ритмах,
Десь пливе за обрії в нікуди,
Мамина сльоза, немов молитва,
Береже від зла мене завжди.

Вірю, вже лишилося недовго,
І життя погасне, як свіча.
Я постану чистим перед Богом,
Мов сльоза у маминих очах.
Сергій Рачинець

ПІСНЯ ПРО МАТІР

Посіяла людям літа свої, літечка житом,
Прибрала планету, послала стежкам споришу,
Навчила дітей, як на світі по совісті жити,
Зітхнула полегко--і тихо пішла за межу.
--Куди ж це ви, мамо?!--сполохано кинулись діти.
--Куди ви, бабусю?--онуки біжать до воріт.
--та я недалечко...де сонце лягає спочити.
Пора мені, діти... А ви вже без мене ростіть.
--Та як же без вас ми?...Та що ви намислили, мамо?
--А хто вас, бабусю, у сон поведе по казках?
--А я вам лишаю всі райдуги із журавлями,
І срібло на травах, і золото на колосках.
--Не треба нам райдуг, не треба нам срібла і злата,
Аби тільки ви нас чекали завжди край воріт!
Та ми ж переробим усю вашу вічну роботу,--
Лишайтесь, матусю. Навіки лишайтесь. Не йдіть.
Вона посміхнулась, красива і сива, як доля,
Змахнула рукою--злетіли увись рушники.
"Лишайтесь щасливі",--і стала замисленим полем
На цілу планету, на всі покоління й віки.

БОРИС ОЛІЙНИК