Концепція Роберта Веббера про три історичні періоди євангельського руху ХХ-го століття

Для осмислення місця церкви, що з’являється, у контексті західного протестантизму корисно звернути увагу на концепцію Роберта Веббера (Webber, The Younger Evangelicals: Facing the Challenges of the New World. Grand Rapids:Baker Books, 2002.) про три історичні періоди євангельського руху ХХ-го століття: традиційний євангельський рух (1950-1975 рр), прагматичний євангельський рух (1975-2000 рр.), молодий євангельський рух (починаючи з 2000 р.).
Згідно з Веббером, традиційний євангельський рух характеризувався трактування християнства насамперед як раціонального світогляду, зверненням до фундаменталістської апологетики, намаганням поєднати християнство і патріотизм. Церкви цього періоду, як правило, розташовувалися в сільській місцевості, розвивали пасторсько-центричну модель церковного керівництва, більшість програм (наприклад, для молоді) були церковно-орієнтовані. Недільна школа, в першу чергу, носила інформаційний характер, а поклоніння відбувалося в традиційному та стриманому стилі.
Євангелізаційна діяльність, як правило, здійснювалася в масових формах (наприклад, крусейди), а соціальна активність зосереджувалася на таких політичних питаннях, як аборти і гомосексуалізм.
Прагматичний євангельський рух вбачав у християнстві ефективну відповідь на актуальні життєві потреби, таким чином, його апологетика, як правило, наголошувала на досвіді та особистій вірі як засобах здобуття сенсу життя. Рух прагнув бути культурно-чутливим, відкритим до ринкових (market-driven) підходів до росту церкви, мав тенденцію до розвитку моделі приміських мега-церков. У лідерстві рух, як правило, дотримувався підходу делегування повноважень, а церковні програми зосереджувалися на євангелизмі. У недільних школах домінувала тенденція до формування вікових груп і груп за потребами, поклоніння набувало більш сучасних форм. Євангелізаційна стратегія полягала у залученні людей в церковні служіння, які розроблялися з метою відповідати на запити шукачів (seeker-sensitive services), а соціальні заходи спрямовувалися на підтримку потребуючих груп (розлучені, наркомани і т.д.).
Молодий євангельський рух ґрунтується на розумінні християнства як участі в спільноті віри покликаних Богом людей. Його апологетика, тому, як правило, підкреслює ролі спільноти і втілення. Замість ідеї про поєднання християнства з патріотизмом і прагнення бути чутливим до шукачів, молодший євангельський рух, як правило, підкреслює місійний характер церкви, прагнучи залишатися контр-культурною спільнотою. Рух орієнтується на заснування малих церков, часто в міських умовах, з командо-орієнтованим керівництвом і програмами, що підкреслюють важливість малих груп з вивчення Біблії, соціальної діяльність, а також міжособистісної участі в існуючих організаціях. Їх підхід до освіти полягає в намаганні створювати групи з людей різного віку, а поклоніння здійснюється у стилі, що поєднує давні і майбутні практики (ancient/future) - спроба інтегрувати в житті громади Слово і тіло, минуле і сьогодення, розум і почуття. Євангелизм і соціальна діяльності орієнтовані на співтовариства та спрямовані на спокуту/відновлення окремих осіб, сімей, районів і міст.